Семенівський міський голова Сергій Деденко: «Наше майбутнє – за фермерами»
Що ви, наші шановні читачі, знаєте про Семенівку? Можливо, те, що Семенівка – найпівнічніше місто на Чернігівщині та в України. 2017 року тут утворилася об’єднана громада, особливість якої в тому, що вона включила майже всі населені пункти Семенівського району (на цей момент окрім одного – Жадова, ще одна сільська рада приєдналася до Холмів).
Лише під час підготовки цієї статті я дізналася, що Семенівку заснував Семен Самойлович – син гетьмана Івана Самойловича, котрий обіймав посаду полковника Стародубського полку та був одним із найвпливовіших представників старшини свого часу.
Ще один цікавий факт з історії: в 1901 році в Семенівці народився Олександр Хомутов – доктор хімічних наук, який в середині 30-х років винайшов новий синтетичний матеріал – кирзу. Тому його частенько називають «батьком» кирзових чобіт. Цей винахід допоміг відмовитись від лаптів та обути в якісне дешеве взуття радянських воїнів напередодні ІІ Світової війни. Кирзові чоботи досі надійно служать селянам, військовим, будівельникам.
Але то історія, а чим живе ця громада зараз, з якими викликами стикається? Про це найкраще знає та розповість в ексклюзивному інтерв’ю для «Деснянської правди» Семенівський міський голова Сергій Деденко. До обрання на цю посаду він не один рік працював головою Семенівської РДА, вивчив всі особливості й виробництва, й соціальної сфери «на зубок».
Багато землі, мало людей
— Район у нас непростий, промислових об’єктів мало, бюджет скудний, але все ж таки щось у нас виходить, зміни на краще поступово відбуваються, – говорить Сергій Іванович. – Наша головна особливість – велика територія та мала кількість населення, відповідно – одна з найменших в області його щільність. І це насправді проблема, тому що залежно від кількості населення розраховуються певні субвенції й дотації: чим більше населення – тим більше грошей отримає громада. Це також не стимулює економічний розвиток, бо бізнес іде туди, де є робочі руки. У першому півріччі в нашій громаді народилося, на жаль, лише 26 дітей. Це дуже мало. Тож маємо міркувати, як утримувати мережу навчальних закладів, намагаємося шукати інструменти, як зекономити на паливі тощо. Один з наших стратегічних напрямків – альтернативна енергетика, майже всю бюджетну сферу перевели на місцеве паливо, газ не використовуємо.
— Ви перерахували особливості громади зі знаком мінус, а які особливості зі знаком плюс?
— Напевно, маємо найбільшу в області кількість фермерських господарств – понад 100. Так, це невеликі підприємства, що займаються переважно виробництвом і переробкою сільгосппродукції. Ми це підтримуємо! Це один зі стратегічних напрямків – стимулювання фермерського руху. Беремо участь в реалізації обласної програми «Власний дім», ініціюємо свої, щоби люди користувалися кредитами з невеликими відсотками та могли придбати сільгосптехніку, худобу, корми, корівник або якісь промислові об’єкти для розвитку агробізнесу. За останні два роки отримали понад 20 заявок. Цього року підтримали 4 заявки на суму понад півмільйона, до кінця року надамо ще 5 кредитів за пільговими умовами на суму понад півмільйона. Агробізнес дає левову частку внутрішнього валового продукту нашої громади.
Всі наші фермери знають один одного, підтримують, спілкуються. Це така потужна сила! Переконаний, що наше майбутнє саме за цими людьми. Бо підприємець, який обробляє 10-15 га, годує свою родину та не залежить від політики держави. Я гадаю, це добре. До слова, наша громада отримала від держави більше 11 тисяч га землі за межами населених пунктів, і 2000 га ми вже віддали у власність людям, які хочуть займатися сільським господарством. Можливо, хтось надав свою землю в оренду, але якщо з 1000 чоловіків і жінок хоч 20 створять власне фермерське господарство, вважаю, це буде круто!
— А чи розвивається промисловість, сфера надання послуг, зелений туризм?
— На території громади працюють підприємства сфери лісового господарства – два лісгоспи (один – державний, другий – комунальний, підпорядкований обласній раді). Також у нас діє взуттєва фабрика. Причому це доволі великий приватний роботодавець, що створив понад 100 робочих місць. Семенівщина – край взуттєвиків. Раніше на цій фабриці робили кирзові чоботи, а зараз більше спеціалізуються на спецвзутті, щоправда, розширили асортимент (постільна білизна, подушки, ковдри).
Торгівля, сфера послуг розвинені непогано, а щодо туризму – це слабка ланка. Гадаю, приватні господарі намагаються цим займатися, але особливо свою діяльність не афішують. Великий наш мінус – логістика, адже ми далеченько розташовані, на кордоні з РФ. Їхати далеко, дороги погані, і це відлякує людей.
— А як на життя громади впливає те, що Семенівка – прикордонна територія?
— Із цим пов’язано декілька моментів. По-перше, у прикордонні відсутній або поганий мобільний зв›язок. Напевно, через малу кількість населення чи з інших причин мобільні оператори оминають нас увагою. А від цього залежить якість зв’язку, швидкість Інтернету. До того ж наші жителі приймають російські телеканали. Для нацбезпеки це великий мінус. Усі ми розуміємо, що пропаганда сусідньої держави зовсім не на користь України.
— І цю проблему, напевно, варто вирішувати на державному рівні?
— Звичайно! Другий момент: коли була інша політична ситуація, росіяни до нас їздили на ринок, у магазини за продуктами – м›ясо, горілка, цигарки у нас були дешевші. Зараз ми цей ринок втратили, і підприємці заробляють менше. Транзит, який ішов через Семенівку, де діяв митний пост, – теж втрачений. Кордон закритий, і на нашу економіку це впливає суттєво.
Дороги будуються, якість послуг зростає
— Сергію Івановичу, а як змінилася ваша громада за ті декілька років, як ви тут голова?
— Що нам вдалося кардинально змінити в плані господарювання – це реформувати комунальну сферу. В Семенівці діяло одне підприємство, що займалося всім: благоустроєм, водопостачанням, прибиранням – відповідно, результат був не дуже помітний. Ми перепрофілювати ще одне підприємство, що завідувало ринком. Зараз воно відповідає за благоустрій громади, надає послуги з вивезення сміття, ліквідує стихійні сміттєзвалища, відповідає за освітлення, видаляє аварійні дерева, ремонтує дороги. Дякуючи тому, що ми об’єдналися в громаду, за рахунок інфраструктурних субвенцій купили чимало спецтехніки, на яку завжди бракувало коштів. Зокрема, придбали нову машину для вивезення сміття, нову вишку. У нас була стара, якій стільки ж років, як і мені – 40. Купили новий екскаватор. В результаті значно покращилася якість послуг, у населених пунктах стало чистіше, зросла кількість угод щодо вивезення сміття: раніше було 300, а зараз – 1500.
У нас була велика проблема з аварійними деревами. За останні роки відчуваємо зміни клімату, почастішали сильні пориви вітру, буревії, сильні грози з усіма наслідками. За 40-50 років дерева, висаджені ще в радянські часи, майже одночасно стали аварійними та несуть загрозу людям, обійстям. У нас зараз величезна кількість замовлень на видалення таких дерев. Але є багато нюансів, треба узгоджувати ці дії з РЕМ, бо вони відключають лінії від електроенергії. Це робота небезпечна, мають працювати фахівці, щоб дерево не впало на будинок чи паркан. За два роки ми дуже багато зробили, люди сплять спокійно, бо над хатою вже не нависає аварійне дерево. Всі дякують нам за цю роботу.
Гадаю, ситуацію з ремонтами доріг нам удалося зрушити з мертвої точки. Ми робимо профілактику, аби ями не розповзалися, оперативно їх латаємо спеціальним розчином. Минулого року в Семенівці збудували нову дорогу. У нас є мікрорайон, де не було асфальтового покриття, бо люди будувалися в 90-ті роки, самотужки прокладали комунікації. Коли йшли дощі, там утворювалися справжні озера. Нам удалося переконати керівництво області, на умовах співфінансування ми отримали кошти на початок будівництва, а цього року його закінчили. Продовжуємо шукати такі можливості, плануємо збудувати ще одну дорогу з нуля. Востаннє нові дороги в нашому місті будували років 25-30 тому. Для нас це досягнення.
— У багатьох громадах у зоні підвищеної уваги – медична галузь. Як справи у вас?
— У нас є спеціальна програма, мета якої – підтримати медиків. Кожному лікарю, який приїздить працювати в нашу громаду, надаємо житло з ремонтом, видаємо підйомні. Щороку намагаємося збільшувати цю суму. Торік було 25 тисяч гривень, цього року – 30 тисяч. За декілька років таким чином привабили молодих фахівців. Нашу лікарню намагаємося зберегти. Вона у нас непогана. Ми підписали 7 пакетів надання медичних послуг з Національною службою здоров’я – так само, як і Новгород-Сіверський. Купуємо дороге обладнання. Враховуючи те, що ми розташовані далеко від великих міст і не кожен із наших жителів може доїхати до обласної лікарні, намагаємося зберегти й зміцнити нашу медичну базу.
«Наша філософія – працювати чесно»
— Сергію Івановичу, багато обговорень і хвилювань останнім часом викликало укрупнення районів. Семенівська громада входитиме до складу Новгород-Сіверського району. Як ставитеся до такого рішення?
— Великої проблеми в цьому не бачу, хоча наша громада виступала за приєднання до Корюківки. Ми цю думку презентували на сесії міської ради, приймали звернення до депутатів Верховної Ради, але нас не почули. Чому саме до Корюківки? Так ми рухаємося до обласного центру, а далі – на Київ. Це наша основна транспортна артерія. А в Новгород ми майже не їздимо – не було такої потреби. Тому це питання звички та зручності. Для пересічного громадянина всі послуги мають надаватися в громаді, потреби їздити до райцентру, гадаю, не має виникати. Хіба що хтось захоче зустрітися з префектом. Як до Новгорода, так і до Корюківки відстань приблизно однакова – 50 із гаком км. Гадаю, що громада як жила, так і буде жити. Ми поки що не дуже розуміємо, які повноваження матиме новий район, за що відповідатиме керівництво, як відбуватиметься фінансування, тому й коментувати цю ситуацію вважаю поки що передчасно.
— Цікаво, коли ви були обрані головою міської ради й почали формувати свою команду, залучали молодь?
— Міська рада в Семенівці створювалася фактично з нуля, багато функцій ми перебрали з району. Це вся галузь культури, освіта – шкільна, позашкільна, спортивна школа, соціальні служби, первинна ланка медицини. Так, деяких фахівців я запросив із РДА, але насправді ми багато молодих людей взяли на роботу. Колектив у нас доволі молодий, небайдужий, активний, переважно це люди 35-40 і до 30 років. Що дозволяє тримати руку на пульсі подій. Зокрема відділ економіки, який ми теж створювали, нині активно займається проєктною діяльністю. Вони молодці, тому що за два роки подавали заявки на участь і виграли у декількох міжнародних програмах.
Зокрема, стратегію розвитку громади нам допомагали створювати поляки. Це фундаментальний документ для нас, нашого майбутнього. Плюс проєкти, які фінансувалися Державним фондом регіонального розвитку. Торік ми почали й нині завершуємо реконструкцію великого об’єкту – спортивної зали. Це також здобуток нашого відділу економіки. Завдяки цьому громада отримала космічну для нас суму – понад 5 млн грн.
Беремо участь і в інших проєктах, де є можливість співфінансування. Торік були серед 5 переможців іншого конкурсу і завдяки цьому побудували в парку мультифункціональний спортивний майданчик. Там можна грати в волейбол, баскетбол, великий теніс, бадмінтон тощо. Це комплексна робота, до якої залучений майже кожен працівник міської ради. Взагалі моя філософія щодо цього така: в нашій роботі нема Я, лише Ми – команда, яка впряглася в цей віз і тягне його в потрібному напрямку. Інакше нічого не вийде, по одинці ми нічого не зробимо. Друге правило – працювати чесно й на совість. Не все одразу виходить, але позитивний результат при такому підході гарантований.
Вікторія Сидорова
Фото надане респондентом
публікація матеріалу з газети "Деснянська правда"
