І знову про відпустки без збереження зарплати під час воєнного стану
Як діяти, якщо працівник використав 90 днів відпустки без збереження зарплати і виїхав за кордон
Згідно з частиною третьою ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку (далі — відпустка без збереження зарплати за згодою сторін), встановленого частиною першою ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (не більше 15 к. дн. на рік) (далі — Закон про відпустки).
Частина четверта ст. 12 Закону № 2136 визначає, що роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати (далі — відпустка без збереження зарплати в обов’язковому порядку) тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини першої ст. 9 Закону про відпустки.
Варіант 1 (відпустка без збереження зарплати за згодою сторін). Відпустка без збереження зарплати за згодою сторін згідно з частиною третьою ст. 12 Закону № 2136 може надаватися будь-яким категоріям працівників на період дії воєнного стану (а може й не надаватися, тобто це право, а не обов’язок роботодавця).
Така відпустка надається на підставі заяви працівника без обмеження строку, встановленого частиною першою ст. 26 Закону про відпустки, але водночас і з обмеженням: тобто на час, що не перевищує періоду воєнного стану. Оскільки така відпустка надається за згодою сторін, роботодавець може відмовити в її наданні.
Отже, під час дії воєнного стану відпустка без збереження зарплати надається:
- будь-якій категорії працівників;
- на підставі заяви працівника (підтвердні документи не потрібні);
- лише за згодою сторін, тобто роботодавець може відмовити в наданні такої відпустки;
- на конкретну кількість днів, але обмежується періодом воєнного стану.
Варіант 2 (відпустка без збереження зарплати в обов’язковому порядку). Така відпустка надається згідно з частиною четвертою ст. 12 Закону № 2136 також лише у період дії воєнного стану за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, тож рішення щодо надання відпустки в цьому випадку прийматиметься роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які підтверджують цей факт.
Така відпустка надається в обов’язковому порядку (тобто роботодавець не має права відмовити в її наданні) і обмежується тривалістю, що становить не більше 90 календарних днів. Цей строк відлічується з часу появи цієї норми в законодавстві, а саме з 19.07.2022. Нагадаємо, що згадана норма з’явилася у зв’язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022.
Отже, особливості надання відпустки без збереження зарплати в обов’язковому порядку під час воєнного стану такі:
- роботодавець не може відмовити в наданні такої відпустки;
- надається працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи;
- працівник, окрім заяви, надає підтвердні документи, що він є внутрішньо переміщеною особою або виїхав за межі України (законодавством не встановлено, які саме документи має надати працівник, щоб підтвердити факт виїзду за кордон, але це може бути відмітка в паспорті про перетин кордону чи будь-який інший доказ);
- надається не більше ніж на 90 календарних днів, навіть якщо працівник у заяві не вказав цього строку;
- не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
У випадку варіанта 2 після спливу 90 календарних днів відпустка без збереження зарплати закінчується і працівник має приступити до роботи. Для цього необхідно видати наказ, у якому зазначити: «...приступити до роботи 20.10.2022». З наказом працівник має бути ознайомлений — це можна зробити шляхом електронних комунікацій чи надіслати додатково працівнику повідомлення з необхідністю приступити до роботи з певної дати.
Якщо роботодавець видав наказ і належним чином ознайомив з ним працівника, але останній не приступив до роботи, то працівника можна звільнити за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул. Зверніть увагу, що звільнення працівників з ініціативи роботодавця, зокрема за прогул (відсутність на роботі понад три години підряд), під час воєнного стану не заборонено. Хоча в деяких роз’ясненнях компетентних органів наголошується на небажаності такого звільнення. Але потрібно зважати на ситуацію, зокрема на регіон, де розташоване місце роботи працівника, чи ведуться (велися) там бойові дії, чи територія тимчасово окупована тощо. Безумовно, коли по всій країні лунають повітряні тривоги, звільнити працівника за відсутність на робочому місці три години поспіль буде некоректно. Але якщо він був відсутнім, наприклад, три дні чи три тижні, то звільнити за прогул можна.
У той же час якщо роботодавець згоден, щоб працівник і далі перебував у відпустці без збереження зарплати, він може її надати, але вже за варіантом 1 з дотриманням умов, передбачених для цього виду відпустки, й видати окремий наказ.
Зверніть увагу, що якщо роботодавець все ж не погоджується продовжувати відпустку без збереження зарплати, а працівник приступає до роботи, зокрема, дистанційно, хоча б на один день до спливу 90 календарних днів, вважаючи, що таким чином строк відпустки призупиниться й розпочнеться новий відлік, то таке рішення є помилковим. Адже в частині четвертій ст. 12 Закону № 2136 зазначається, що відпустка без збереження зарплати надається на строк не більше 90 календарних днів, і немає застереження, що вона має тривати підряд. Тобто її загальний строк обмежено 90 календарними днями.
Чи зараховується відпустка без збереження зарплати до стажу,
що дає право на щорічну відпустку
Як зазначалося вище, відпустка без збереження зарплати на період воєнного стану поділяється на два підвиди:
- надається за згодою сторін на період воєнного стану (варіант 1);
- надається в обов’язковому порядку особам, які виїхали за кордон або є внутрішньо переміщеними особами (варіант 2).
Тож спочатку потрібно з’ясувати, в якому статусі перебуває працівник, оскільки така відпустка не лише по-різному надається, а й по-різному зараховується до стажу для надання щорічних основних відпусток.
Отже, якщо працівник перебуває у відпустці без збереження зарплати згідно з варіантом 1, то період перебування у відпустці входитиме до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до п. 7 ст. 82 КЗпП і п. 7 ст. 9 Закону про відпустки. Якщо відпустку надано згідно з варіантом 2, то цей період не входитиме до стажу для надання щорічної відпустки, оскільки в цьому випадку відпустка без збереження зарплати передбачена частиною четвертою ст. 12 Закону № 2136, в якій чітко зазначено, що така відпустка не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Тож вона не належить до відпусток без збереження зарплати, які надаються працівникові відповідно до ст. 25, 26 Закону про відпустки. Адже згідно зі ст. 9 Закону про відпустки до стажу для надання щорічних відпусток зараховуються лише відпустки без збереження зарплати, передбачені ст. 25 та 26 Закону про відпустки. Тобто відпустка без збереження зарплати для внутрішньо переміщених осіб та тих, хто виїхав за кордон, передбачена Законом № 2136 і надається на його підставі.
Більше інформації та відповідей на найактуальніші питання щодо законодавства про працю ви знайдете на інформаційному порталі https://pratsia.in.ua/, сайтах Держпраці https://dsp.gov.ua та Управлінні Держпраці у Чернігівській області https://cn.dsp.gov.ua/
Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Тетяна Черняк
